ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО НАСИЛЬСТВО

« Все починається з сімї ».

Усе починається з дитинства.

Як правило жорстокими і злими є люди,

яким у дитинстві бракувало любові і турботи в сім’ї.

Зменшення зла і жорстокості в майбутньому суспільстві

залежить від тих, хто сьогодні виховує дітей.

 У Законі України «Про освіту» підкреслюється відповідальність батьків  у забезпеченні матеріальних та психологічних умов для   гармонійного фізичного, інтелектуального, морального і духовного розвитку  власної дитини та її виховання.

    Саме сім’я є первинно - соціальним середовищем, де зростає дитина і де формується її ставлення до себе, до людей, до суспільства в загалі. Батьки для дитини є першими авторитетними дорослими, на яких діти хочуть бути схожими, в яких вони копіюють стиль поведінки, мови, спілкування. Від рівня психологічної та педагогічної культури батьків, стилю виховання залежить рівень психічного здоров’я дитини, ступінь виразності таких вад особистісного розвитку як невпевненість, нерішучість, емоційна нечутливість, агресивність, тривожність, асоціальність.      

     Взагалі, батьки вважають себе культурними і освіченими людьми, але ж звідки тоді ще з молодшої школи нерідко можна простежити в дітей вияви психічних відхилень або низький рівень загальної культури, що значно ускладнює адаптацію дитини до суспільства у підлітковому віці?

   Поняття «сім’я» у нас звичайно асоціюється з безпекою і захистом, із місцем, де можна знайти відпочинок і порозуміння. Проте дедалі частіше дізнаємося про існування сімей, у яких люди живуть ніби «в зоні військових дій». Перш за все страждають від цього слабкі, незахищені діти. Саме темі   попередження та подолання домашнього насильства присвячена наша розмова.

     Ми живемо в світі, однією з характерних ознак якого є насильство. За даними Центру соціологічних досліджень при НАН України близько 70% жінок потерпають від різних форм приниження і знущання в родині. Так, близько 60% батьківсистематично так чи інакше виявляють агресивне ставлення до своїх дітей, у 17% таких батьків агресивність характеризується особливою грубістю. Це відображається на дітях, які або безпосередньо самі страждають від насильства, або переймають «соціальну естафету» насильницьких дій. Встановлено, що витоки жорстокості та насильства серед дітей і підлітків  частіше за все треба шукати в сім’ї.

    Таким чином, домашнє насильство вже стало національною ганьбою, а недостатній рівень батьківської відповідальності – серйозною проблемою сучасного суспільства.     

    Будь яке насильство або обмеження свободи дій і думок жорстко вкарбовується в  свідомість дитини, і згодом спотворює всю її земну дорогу, деформуючи душу, яка розвивається.

   Тому права дитини повинні дотримуватися з особливою ретельністю, бо дитя слабке і мале, недосвідчене і беззахисне.  

 Дорослі звикли самостверджуватися за рахунок молодших, звикли живити свою гордість струмами дитячого страху, безсилля і беззахисності. Будучи знервованими і знаходячись «не  у своїй тарілці», дорослі і зовсім розглядають дітей як тягар, як прикру перешкоду здійсненню власних бажань. Ми виправдовуємо себе тим, що вони не настільки слухняні, як нам би того хотілося, і що вони намагаються йти в житті своєю дорогою, а не по тій уявній траєкторії, яку зміг викреслити для них мало тренований розум дорослого.

   Що ми зазвичай розуміємо під домашнім насильством?

  Нам навіть важко припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо його жертвами.

    Види домашнього насильства:

     Психологічне насильство:

-  висміювання;

-       переслідування;

-       словесна образа, погроза;

-       примушування;

-       залякування; ворожість;

-       психологічний тиск;

-       формування почуття провини.

-        

Фізичне насильство:

-       биття рукою;

-       іншими предметами;

-       шльопання;

-       штовхання;

-       викручування рук;

-       будь-яке рукоприкладство.

-        

Сексуальне насильство:

-       протиправне посягання однієї людини на статеву недоторканість  іншої, дії сексуального характеру щодо неповнолітніх.

Економічне насильство:

-  умисне позбавлення  однією людиною іншої житла, одягу, майна чи коштів.

-   

       Насильство це ще й:  

·  погрожування нанести собі або іншому тілесні ушкодження;

·  невиразні погрози типу: «Ти у мене дограєшся! Я тобі дам!»;

·  погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти про щось;

·  заподіяти шкоди домашнім тваринам (щоб помститися партнеру);

·  ламання або знищення особистих речей;

·  використовування лайливих слів, лайка;

·  приниження, ображення, постійне підкреслення недоліків;

·   звинувачення у всіх проблемах;

 критика думок, почуттів, дій;

·  поводження з ним/нею як із прислугою;

·  ігнорування.

 

      Насильством щодо дітей, крім цього, вважається:

·       нехтування дитиною;

·       нехтування обов’язками стосовно дитини;

·        відсутність у сім’ї доброзичливої атмосфери (психологічне ізолювання);

·       накази, команди, мораль, повчання, проповіді. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину;

·        недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

·    втягування дитини у з’ясування стосунків між батьками і використання її з метою шантажу;

·        недостатнє задоволення потреб дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки (опікуни) матеріально спроможні зробити це;

·       використання алкогольних напоїв (наркотиків) до межі втрати самоконтролю над діями;

·       нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

    Неважко помітити, що все це нерідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки наших батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємося над тим, як це може впливати на нас самих і наших дітей.

     Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як би відстояти свою точку зору. Їм все одно, що відбувається у навколишньому світі.  

             Чи знаєте Ви, що:

·         - Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж вважають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі у конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, знаходиться в іншій кімнаті тощо). Але насправді діти завжди знають, коли їхні батьки сваряться.

·         -  Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей – навіть на немовлят – впливає домашнє насильство.

·         - Жодній людині не подобається весь час бути найменш здібною та пригніченою.

 

      Будь-яке насильство в сімї, незалежно від того, спрямоване воно безпосередньо на дитину чи на іншого члена сім’ї, травмує дитину! 

 

Як діти реагують,

коли вони стають свідками

насильства в сімї:

·       Діти зазнають почуття провини, сорому й страху, ніби вони відповідальні за насильство, яке їм довилося спостерігати.

 

·       Діти відчувають сум.

·       Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

 

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?                

Діти можуть:

·       реагувати надто агресивно;

·       не визнавати авторитетів;

·       бути пасивними чи пригніченими;

·       мати вигляд знервованих або зляканих;

·       жалітися на головний біль, біль у шлунку, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.                       

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з почуттями, труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

  Діти, які були свідками насильства в сім’ї, отримують негативний «урок» та засвоюють, що: насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю звичку вони переносять у навколишнє середовище: спочатку в дитячий садочок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю і на своїх дітей.

  Вони не знають  про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншої людини.

  Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

  Дитина може вирости забитою, такою, що не вміє постояти за себе або агресивною.

    Батьки мають усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання -  становлення правильних стосунків з дітьми, а основа спілкування в сім’ї – доброзичливість, довірчі відносини. Тож останнє, про що не слід забувати: «Якщо дитина не відчуватиме, що  ваш  дім  належить  і  їй  теж, вона  зробить своїм домом вулицю»


18 грудня Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу», який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Відтепер законодавством передбачено чіткий алгоритм дій у випадку цькувань, а також встановлено адміністративну відповідальність за випадки булінгу.


Контактний телефон:

(095) 118 78 43

практичний психолог ЗДО №36

Зарецька Олена Вікторівна

 






Сварки батьків: чим небезпечне з'ясування стосунків на очах у дитини

Ні для кого не секрет, що сварки батьків у присутності дитини негагативно впливають на саму дитину. Однак таке суто теоретичне знання рідко зупиняє дорослих від лайки і конфліктів при маляті. Щоб в подальшому легше було зупинити та попередити сварки, пропонуємо більш детально розглянути це питання та зрозуміти в чому ж конкретно полягає цей негативний вплив.

Наслідки сварок при дитині

Погана поведінка

Побачивши конфлікт між батьками дитина відчуває шквал негативних емоцій, таких як страх, гнів, тривогу. І поки що маленька людина не знає, як з ними впоратися. Дитина може показати, що страждає, тільки за допомогою криків, капризів, впертості або неслухняності. Одним словом, намагається будь-яким доступним способом привернути увагу батьків, щоб вони допомогли впоратися з емоційною бурею всередині. Тому, якщо ви втомилися боротися з поганою поведінкою дитини, необхідно подивитися з боку на власне спілкування з партнером та з оточуючими.

Зниження імунітету

Кожна сварка батьків для дитини є стресом, а стрес незмінно впливає на здоров'я будь-якої, навіть дорослої людини. Якщо дитина постійно перебуває в стресовій ситуації, імунітет організму знижується і виникають хвороби, які прийнято називати психосоматичними. Тому найчастіше в конфліктних сім'ях діти постійно хворіють.

Психічні розлади

Під впливом стресу страждає, звичайно, і психіка малюка.Крайніми проявами можуть стати страхи, нічні кошмари, заїкання, енурез (нетримання сечі), нервові тики або навіть психічні захворювання. При цьому наслідки можуть наступати не відразу, а через роки. Або вони можуть бути просто вчасно не помічені батьками, захопленими «міжусобними війнами».

Маніпулятивна поведінка

Деякі батьки, посварившись на очах у дитини, відчувають свою провину перед нею. Намагаючись спокутувати її, вони дарують подарунки, знімають заборони або купують солодощі. Така поведінка веде до появи маленького маніпулятора в сім'ї: він розуміє, що може попросити все, що хоче, після сварки батьків.

Особистий приклад поведінки в конфлікті

Як відомо, діти навчаються за допомогою наслідування своїм батькам. Постійно спостерігаючи конфлікти батьків, дитина може засвоїти агресивні моделі поведінки в конфліктних ситуаціях. Особливо гостро це може проявитися в підлітковому віці, коли негативні емоції підстьобуються гормональними сплесками. І, як би ви не переконували дитину, що треба поважати один одного і жити мирно, вона буде транслювати те, що ви робили, а не те, що говорили. Прагніть вирішувати конфлікти конструктивно, спокійно і з повагою один до одного.Тоді ваш малюк теж навчиться цьому, навіть якщо не відразу.

Труднощі у власній майбутній сім'ї

Наслідування батьків переноситься і в майбутнє дітей. Якщо дитина регулярно спостерігала сімейні конфлікти, саме така «форма спілкування» для неї стає нормальною. І інших, більш конструктивних інструментів для створення теплих сімейних стосунків у неї просто не буде. Чи бажаєте ви для своєї дитини такої сім'ї в майбутньому?

Як мінімізувати наслідки сварок

Звичайно, найкраще, якщо ви взагалі не будете сваритися при дитині.А при виникненні конфлікту будете спокійно обговорювати ситуацію і приходити до спільного вирішення труднощів. Але це буває не так просто в силу наших автоматичних реакцій на те, що нас не влаштовує в іншій людині. До того ж, у всіх часом буває поганий настрій, неприємності на роботі або просто втома, які заважають нам стриматися вчасно. Ідеальних людей не існує, як і ідеальних сімей, в яких ніхто і ніколи не свариться. А якщо таке і трапляється, то відразу викликає багато питань про близькість стосунків в цих сім'ях. Тому, якщо у вашій родині час від часу виникає непорозуміння, це нормально.

Але щоб непорозуміння не виливати у відкритий конфлікт, необхідно розділяти негативні емоції і способи їх вираження. Такі почуття, як злість, роздратування, гнів або образа, є частиною нашої людської природи, вони нормальні, так само як і позитивні. Ми маємо право відчувати ці почуття, і важливо приймати власні емоції, не закриваючи на них очі, не замовчуючи і не накопичуючи усередині. До того ж, ми зазвичай не можемо контролювати їх появу у відповідь на будь-яку ситуацію. При цьому в нашій владі проконтролювати їх вираження. І це є нашою відповідальністю перед іншими людьми - особливо перед близькими і рідними.

Найголовніше - навчитися зупинятися в той момент, коли всередині закипає роздратування або злість. Існує багато способів це зробити: порахувати до 10, перш ніж щось сказати, набрати в рот води і не ковтати її, сказати замість докору комплімент чи подяку, подумати: «Як моя реакція позначиться на наших стосунках? Поліпшить вона їх або погіршить?». Ви можете вибрати для себе якийсь з цих варіантів або придумати свій, який буде вам допомагати. І після того, як емоції вщухли, спокійно і без дитини необхідно обов'язково обговорити конфліктне питання, висловити ваші почуття і прийти до спільного рішення.

Звичайно, такий спосіб «з'ясовувати стосунки» дається не відразу. Мало кому з нас в дитинстві показували цей позитивний приклад. Але навчитися йому варто, адже саме ця стратегія дозволить вам налагодити стосунки в родині і подарувати дитині щасливе дитинство.

Що робити, якщо ви все-таки посварилися на очах у дитини

Якщо вам не вдалося вчасно стриматися і нерозуміння вилилося в «розмову» на підвищених тонах, важливо згладити його наслідки для вашої дитини. Всіма силами намагайтеся:

Говорити і вести себе спокійно

Підвищення голосу не додадуть переконливості вашим доводам, а дитину можуть серйозно налякати. Це також стосується і ваших дій. Так, розбивши пару тарілок або «розпустивши руки», ви випустите пару. Однак для малюка це може стати травмою, з наслідками якої йому доведеться розбиратися все життя.

Уникати образ і принижень

Вербальна (словесна) агресія так само шкодить дитині, як і фізична. Діти дуже чутливі до емоцій, вкладених в слова. Тому, навіть якщо ви не використовуєте лайливі слова, дитина відчує вашу неповагу до мами або тата.

Зберігати нейтралітет дитини

В жодному разі не можна з’ясовувати думку дитини стосовно того, хто правий у вашій суперечці, на чиєму вона боці. І, тим більше, переконувати в тому, що праві саме ви. Це вкрай травматично для малюка, адже ви обидва для нього рідні і обох вас він любить однаково.

Найкраще показати дитині, що конфлікт завершено - тобто після сварки при ньому ж і помиритися. Але часто і це не виходить. В такому випадку, після того як емоції вляглися, визнайте свою помилку і вибачитеся перед дитиною за те, що їй довелося це побачити. Як тільки ви відчуєте себе готовими, можна спокійно пояснити малюкові, що сталося, що ви відчували і чому посварилися. Важливо підкреслити, що провини дитини в події не було, адже маленькі діти часто думають, що причиною негативної поведінки батьків є вони самі.

Доступними для дитячого розуміння словами необхідно пояснити, що сварка не говорить про те, що хтось винен чи хтось гірший або кращий, просто двоє людей не змогли домовитися. Також важливо озвучити, що сварка не стане причиною розриву стосунків між мамою і татом, що вони продовжують любити один одного і свого сина чи дочку.

Якщо ж сварки батьків, особливо із застосуванням словесної або фізичної агресії, мають регулярний характер, необхідно зупинитися і задуматися. Важливо зрозуміти причини того, що відбувається і виправити ситуацію якомога швидше, щоб припинити травмування дитини. Найкраще для цього звернутися за допомогою до фахівця з сімейних стосунків, адже самостійно буває важко розірвати порочне коло взаємних звинувачень і докорів.

Роблячи зусилля щодо поліпшення своїх стосунків з чоловіком (дружиною), ви не тільки станете самі спокійнішими і щасливішими, а й зможете зробити щасливішими своїх дітей.



Дитяча лайка: Звідки вона береться та як на неї реагувати

Чому діти лаються

Так звані лайливі слова рано чи пізно з'являються в лексиконі кожної дитини. При цьому діти різних вікових груп мають свої причини і мотивацію для вживання цих виразів.

Дитина 2 років лається

Дитина двох-трьох років використовує ненормативні вислови неусвідомлено. У цьому віці діти не розуміють сенс уживаних ними лайливих слів. Вони повторюють, те що говорять оточуючі люди, мову яких вони наслідують.

Дитина 4 років лається

Діти віком від трьох до чотирьох років можуть використовувати заборонені слова цілком усвідомлено, розуміючи, що цього робити не можна. Найчастіше вони намагаються таким чином привернути до себе увагу батьків, надаючи перевагу покаранням від мами і тата, аніж їх відсутності. Деякі діти навмисно використовують «міцні» вислови для того, щоб викликати реакцію дорослого і прояснити його ставлення до своєї поведінки.

Вживання лайливих слів також може бути способом шантажу батьків. Так, зауваживши, що нові слова, не подобаються мамі з татом, дитина може обіцяти «предкам», що більше не буде їх вживати. Але тільки в тому випадку, якщо вони куплять нову іграшку або відведуть на вихідних в зоопарк.

Дитина 7 років лається

Як відзначають дитячі психологи, діти у віці від п'яти до семи найчастіше використовують у своїй промові лайливі слова з почуття протесту. Так вони протестують проти надмірної опіки з боку батьків і проявляють свою самостійність. Вживаючи нецензурні слова і вирази, діти цього віку прагнуть затвердити своє «я», взяти ситуацію під контроль, провокуючи батьків фразою: «А що я такого сказав?». У деяких випадках лайливі слова в лексиконі дитини - це спроба виплеснути внутрішню злість і агресію, покарати кривдника. Лайка при сторонніх людях може говорити про спробу дитини «помститися» батькам за несправедливе покарання: відлучили від комп'ютерних ігор, не дали подивитися мультфільм - так нехай тепер їм буде соромно перед оточуючими!

Як реагувати на ненормативну лексику дітей

Реагуйте в залежності від віку дитини:

Два-три роки

Якщо дитина ще маленька (два-три роки), кращий спосіб відівчити її повторювати непристойні слова, не звертати увагу на «круті» висловлювання: незабаром дитина, цілком імовірно, їх забуде.

Три-п'ять років

Дитині трьох-п'яти років варто пояснити, що ви не хотіли б чути такі слова у себе вдома. Батькам не слід раз-у-раз повторювати: «Більше ніколи так не говори!» Цим ви тільки привернете увагу до поганого слова. З тієї ж причини не варто карати дитину або соромити її, інакше вона почне вживати лайливі слова, коли вас не буде поряд, наприклад, в дитячому садку або на дитячому майданчику під час ігор з ровесниками. У цьому віці малюк ще не може повною мірою усвідомити значення слова «невихований», за що саме його покарали, і як наслідок - замкнеться в собі і перестане ділитися з вами своїми переживаннями.

П'ять-сім років

У віці п'яти-семи років можна вводити систему покарань і заохочень дитини, головне, розуміти, які методи виявляться найбільш ефективними.

Встановіть причину появи лайливих слів

Можливо, у вашій сім'ї є родич, який використовує лайливі слова в повсякденному житті. Поговоріть з ним, наполегливо переконуючи його в необхідності припинити їх вживання при дітях. Якщо виною всьому сторонні люди, мову яких дитина випадково почула на вулиці або в магазині, поясніть, що це невиховані люди, і не варто брати з них приклад. Якщо заборонені слова були запозичені у однолітків, постарайтеся звести до мінімуму спілкування з цими дітьми, або серйозно поговоріть з їх батьками та вихователем у дитячому садку, щоб вони прийняли належних заходів.

Слідкуйте за своєю мовою

Не вживайте ненормативну лексику при дітях. Пам'ятайте, що саме ви формуєте особистість дитини, її звички і спосіб життя. Навчіть її висловлювати свої сильні почуття іншими, не лайливими словами. Підтримуйте в родині доброзичливі відносини, оскільки взаєморозуміння і тепла атмосфера є тим середовищем, в якому ненормативна лексика не потрібна.


Емоційне вигоряння батьків: що це таке і як його уникнути

Синдром емоційного вигоряння відомий з минулого століття, коли він вперше був діагностований американцями. Емоційне вигоряння - це зміни в поведінці людини, які проявляються внаслідок емоційного виснаження. Найчастіше термін «емоційне вигорання» пов'язують з діяльністю працівників, чия професія пов'язана з допомогою людям. Це лікарі, рятувальники, медсестри, працівники соціальних служб, педагоги. Однак існує й особлива категорія громадян, що піддаються емоційному виснаженню, про яку чомусь у нас не прийнято говорити. Це батьки.

Причини емоційного вигорання

Виховання дитини - це важка праця, до якої часто молоді мами і тати виявляються непідготовленими. Звичний спосіб життя сім'ї з появою дитини істотно змінюється. Безсонні ночі, постійні тривоги за здоров'я малюка, боязнь зробити щось не так, складнощі з адаптацією до своїх нових соціальних ролей і, звичайно ж, відсутність вільного часу - все це супроводжує життя молодих батьків протягом перших місяців життя дитини. У багатьох сім'ях до цього списку додаються також фінансові труднощі, відсутність допомоги з боку родичів, невирішене житлове питання та інше.

Природно, що всі ці фактори безпосередньо впливають на емоційний стан батьків, який під їх впливом поступово порушується, що в кінцевому підсумку призводить до нервового зриву, депресії і перевтоми.

Багато хто вважає, що емоційному вигоранню піддаються тільки жінки, проте це не так. Ця недуга проявляється також у татусів, бабусь, дідусів, однак у матерів вона дійсно зустрічається найчастіше.

Хто найчастіше страждає від синдрому емоційного вигорання:

  • батьки, які мають двох і більше дітей молодше п'яти років;
  • батьки дитини, яка часто хворіє, має важковиліковне або невиліковне захворювання;
  • матері, які виходять на роботу до моменту закінчення декретної відпустки або працюють на дому, паралельно займаючись вихованням дітей, тобто живуть в режимі мультизайнятості;
  • батьки в неповних сім'ях;
  • батьки, які самі в дитинстві відчували психологічні труднощі;
  • батьки-перфекціоністи, які мають завищені вимоги до власної батьківської ролі.

Симптоми і стадії емоційного вигорання

Діагностувати цю недугу можна за змінами в поведінці людини. До симптомів емоційного вигорання відносяться: постійна втома, небажання щось робити або виконання звичних дій на автоматі, плаксивість, апатія, байдужість і байдужість до власної дитини або навпаки дратівливість і безпричинна агресія, втрата інтересу до спілкування з сім'єю, родичами, друзями, стан постійної тривоги і депресії.

Існує три стадії синдрому

Перша стадія

«Стадія витримування». Вона характеризується станом, коли людина відчуває, що їй важко, але з останніх сил намагається взяти себе в руки.

Людина ще тримається «на плаву», але при цьому сама часто зауважує власну дратівливість і починає звинувачувати себе в тому, що не справляється зі своєю батьківською роллю. Постійні думки «я погана мати / поганий батько», «у мене нічого не виходить», «я не справляюся з вихованням дитини» призводять до подразнення та агресії по відношенню до себе, дитини, близьких людей.

Відповідно, у батьків падає самооцінка, з'являється постійна тривожність, що ще більше посилює нервове виснаження і позначається на емоційному стані дитини. Діти, відчуваючи емоційну нестабільність батьків, починають вередувати і гірше себе вести, що призводить до ще більшого подразнення.

Друга стадія

«Стадія не-витримування», має такі симптоми: мама/тато розуміє, що більше не в силах витримувати емоційне навантаження, хочеться все кинути, розірвати замкнене коло, позбутися цього пресуючого стану.

Третя стадія

На цьому етапі зазвичай починаються серйозні деформації особистісного характеру.Психіка людини з синдромом емоційного вигорання на стадії деформації включає особливий захист, і батько/мама починає звинувачувати в ситуації, що склалася власну дитину, а заодно і всіх оточуючих.

Як подолати синдром емоційного вигорання: 8 рекомендацій фахівців

Якщо ви помітили у себе або своїх рідних симптоми емоційного вигорання, відразу почніть роботу по позбавленню від цієї недуги, поки вона не перейшла в найсерйознішу стадію.

1. Почніть більше відпочивати

Організму потрібен хороший відпочинок. Візьміть вихідний або відпустку, і відпочиньте, приділіть час собі, займіться тим, чим давно хотілося зайнятися. Під час невеликого відпочинку організм відновить сили, і незабаром ви повернетеся до своїх звичних справ з абсолютно іншим настроєм.

2. Навчіться просити про допомогу

Попросіть близьких допомогти вам з дитиною, зніміть з себе хоча б частину щоденного навантаження.Просіть надати вам будь-яку посильну допомогу: виконати домашні справи, дати гроші в борг. Особливо актуально це в тому випадку, якщо ви – батько-одинак чи матір-одиначка.

3. Приймайте недоліки свої та інших людей

Прийміть той факт, що всі люди різні, і ніхто не ідеальний. Почніть ставитися до себе більш поблажливо, приймайте себе такою (таким), яка (який) ви є.

4. Відкладіть другорядні справи

Навчіться скидати «баласт»: забудьте другорядні справи, які збиралися переробити, відкладіть їх, подумайте про себе, адже виснажені батьки не зможуть повноцінно справлятися зі своїми батьківськими обов'язками.

5. Висипайтеся

Забезпечте собі стабільний восьми-дев'яти годинний сон. Щоб уникнути виснаження організму, слід висипатися хоча б кілька разів на тиждень. Буде добре, якщо ви навчитеся лягати до опівночі і вставати не пізніше сьомої-восьмої ранку. Для підтримки здоров'я лікарі рекомендують саме такий графік.

6. Шукайте внутрішній ресурс

Використовуйте всі можливі ресурси, які допоможуть вам поліпшити емоційний стан. Це можуть бути хобі, сеанси масажу, похід в кіно або ресторан, поїздка за місто, зустрічі з друзями.

7. Позбавляйтеся від почуття провини за власні задоволення

Якщо ви відчуваєте провину за те, що зробили щось для себе: купили нове плаття замість чергової іграшки для дитини, залишили малюка з бабусею, а самі пішли розважатися з друзями, не звинувачуйте себе. Пам'ятайте, що діти тонко відчувають емоційний стан батьків, і якщо ви відчуваєте себе радісними, щасливими, відпочившими, то такий же душевний підйом будуть випромінювати і ваші діти.

Однак пам'ятайте, що впадати в іншу крайність і займатися тільки собою - погане рішення. Намагайтеся стежити за балансом того, що ви робите для себе і що - для дитини.

8. Регулярно харчуйтеся і гуляйте на свіжому повітрі

Прогулянки по 40 хвилин на день навіть в місті можуть істотно поліпшити ваш емоційний стан.

Лікування третьої стадії емоційного вигорання можливе тільки під контролем фахівців: невропатологів і психологів. Якщо ви помітили у себе або близьких критичну стадію - відразу ж звертайтеся за професійною допомогою, оскільки впоратися з нею на одинці методами, що спрацьовують на першій і другій стадії, в більшості випадків неможливо.

При симптомах емоційного вигорання у жодному разі не можна намагатися стабілізувати свій стан за допомогою будь-яких продуктів-стимуляторів. Чай, кава і алкоголь не тільки не позбавлять вас від втоми, але і завдадуть ще більшої шкоди і без того розтривоженій нервовій системі. Систематичне вживання алкоголю впливає на організм як депресанти, що ще більше посилить нестабільність емоційного стану.